Під час різкого переходу від мирного життя до військових дій наша свідомість, зазвичай, змінюється дуже швидко. Коли ж головною метою є будь-які дії задля перемоги твоєї країни, всередині просинаються й інші інстинкти, ті що не можуть проявитися в мирний час. Саме в такому стані опинилася наша нація 24 лютого 2022 року, в день коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Саме в таких ситуаціях і формується стрижень нації.

 

Леонід Бройтман (праворуч) та Олег Нагорний з черговими «гостинцями» для військових

Протягом року було багато подій, про які хотілося б написати. Але з перших днів війни окрему велику шану хотілося б віддати простим українцям, завдяки яким нашим Збройним Силам України явно було легше долати ворога. Мова, звісно, про волонтерів.

Перші дні. Нічого їсти, ні на чому спати

Продовольчий ленд-ліз для ЗСУ від волонтерів, журналістів та металургів

Від початку повномасштабної агресії типу «брата» проти України перед нашими Збройними Силами одразу постали декілька великих проблем. В нас не було достатньої кількості ні озброєння, ні ковдр й теплих речей, ні продуктів харчування й хліба. Тоді навіть я, помічник голови профкому профспілки «Металургів» по зв'язках із ЗМІ, не уявляв, куди цілодобово їздить мій шеф Олег Нагорний разом із своєю дружиною Ілоною. А їздили вони до найближчої військової частини, куди в перші ж два дні війни було завезено майже півтори тони м’яса, кілька тон овочів, близько 300 матраців та 1000 буханок хліба. Зволікати та спати їм було ніколи, потрібно було діяли. І вони діяли, дуже швидко запаливши своїм волонтерським вогнем серця працівників всього нашого профкому.

…Декілька місяців тому мені довелося бути в цьому бойовому підрозділі. Нас гостинно запросили подивитися на їдальню та скоштувати солдатську стряпню. Дивлячись як ми смакуємо та насолоджуємося їжею, комбат випив компоту та промовив: «А пам’ятаєте перші дні? Тут же нічого не було – ні плит, ні ремонту. А зараз в нас є все потрібне. Тоді ви годували нас, а тепер – наша черга». Всі слова пролунали досить буденно, буцім-то нічого особливого. Але для мене особисто це були чи не найголовніші слова від початку війни!

Березень. Як загорталася сталь

На моєму настінному календарі все ще 23 лютого 2022 року

З перших днів війни моє журналістське «перо» не знало відпочинку. Працюючі пліч-о-пліч з працівниками профкому профспілки «Металургів» одного з містоутворюючих підприємств Кам’янського стало ясно, Україна до війни була не готова. Майже кожного дня перед нашою командою поставало питання, чим будемо перемагати лютого ворога, бо шукати для мобілізованих металургів потрібно було майже все.

Дуже швидко магазини міста та області, де продавалося все військове, спорожніли. Знайти каску, форму, берці чи «бронік» майже було неможливо. Майже! Але знаходили. В когось були потрібні зв’язки та контакти, в когось власне авто, а в когось просто – сила в м’язах та бажання допомагати нашим хлопцям. Тоді я навіть не міг собі уявити у що це все виллється. Ніколи було аналізувати, бо потрібно було просто діяти. А сьогодні, рік потому, наш волонтерський хаб пишається пройденому шляху. Пишається згуртованістю металургів та містян. Пишається українською єдністю та небайдужістю. Пишається, звісно ж, і міжнародною волонтерською дружбою, яка тепер мабуть буде навіки.

На початку війни кам’янчанам заважав «синдром 2014 року». Так я називаю стан українців, які сприймали ситуацію як таку, що вона десь там, десь не в нашому серці. Дуже часто повторював в різноманітних спічах та переписках у мессенджерах: «Ви що хочете щоб бомба прилетіла у Кам’янське?» Але інколи переконати людей не вдавалося. Тому коли в журналіста вичерпуються аргументи, він сідає за свій комп’ютер чи ноутбук і починає писати.

Згадую епізод з моїм настінним календарем. Тоді, у статті «Для тех, кто «в бронепоезде», в Украине – война!» я писав на «своєму» Фейсбуці: «Щойно до профкому зайшов черговий свідомий українець, якому не байдуже, і запропонував допомогу. У розмові він звернув увагу на дату в моєму календарі, 23 лютого 2022 року. Мовляв, чому не змінив. Мені просто на думку не спадало, що треба змінити дату. Просто не до того… Для тих, хто почав забувати, що це за дата, нагадаю – це останній мирний день напередодні повномасштабної війни. Обіцяю переставити покажчик на дату нашої спільної перемоги над росією». До речі, цей календар висить на стіні і зараз, хоча від початку війни минув вже рік. Із нетерпінням чекаю на заміну дати, дати перемоги України!

Квітень. Неочікувані контакти

Одні з перших посилок з Познані для ЗСУ

Евакуація. Це слово протягом перших двох місяців війни було одним з найчастіших. Воно лунало навкруги з вуст і знайомих, і друзів. Наші дружини, мами та діти масово поїхали до Польщі. Занесло туди і колегу Тетяну з нашої профспілки. Трохи перепочивши, вона одразу почала шукати польських волонтерів, які допомогли не їй, а ЗСУ. Вже наприкінці квітня ми отримали першого міжнародного листа. Писали нам військові у відставці генерал Mirosław Różański, полковники Marek Napierała і Wiesław Dziepak з польської fundacja Stratpoints. Треба сказати, що спочатку їх наміри ми не сприйняли серйозно, але для порядку відповіли на запит. Хто ж знав, що наша польсько-українська дружба та волонтерська діяльність у підсумку обернеться майже сотнею посилок з Познані для ЗСУ. Особисто забирав ці посилки. Декілька разів навіть побував у поліції, куди мене забирали під час комендантської години. Нічого не поробиш, Збройним Силам була потрібна польська братня допомога, і вони її майже завжди наступного ж дня і отримували. Вони це ППОшники, УДАшники, ТРОшники… Вони – це наші хлопці, наші українські вояки.

Ну а діяльність нашого волонтерського хабу тепер вже вийшла за межі України. Тому волонтерську естафету підхопила Світова Волонтерська Спілка, яка розпочала своє функціонування на базі профспілкової організації «Металургів».

Червень. На честь журналіста

Війна, з якою «завітав» в Україну «східний брат», довела українцям, що ніякі вони не брати, а кати, мародери, гвалтувальники та вбивці. Завжди дуже обережно ставився до будь-яких перейменувань під час агресії, бо вважаю що на емоціях можна допустити свавілля. Впевнений, що все має бути офіційно і подібним повинна займатися лише громада. У 2014 році, коли на українській землі з п’єдесталів падали «леніни» я збирався йти та захищати пам’ятник Дзержинському. Ні, не тому що був проти «ленінопаду». Я був проти свавілля приїзжих «вискочок» у балаклавах. У 2016 році, коли тривала перша хвиля перейменувань міст та назв вулиць, вважав, як і багато інших українців, що поки це не на часі. Тому від пропозиції голови міської організації «Національної спілки журналістів» Леоніда Броймана та кам’янських журналістів, які підтримували ідею перейменування однієї з вулиць Кам’янського на честь відомого в місті журналіста Віталія Попруги, мого діда до речі, з вище вказаних причин довелося відмовитися. Шість років по тому, з початку терористичної війни росії проти України, моя думка змінилася. За допомогою журналістів й істориків міста та області вдалося зареєструвати нашу спільну пропозицію. І вже в вересні 2022 року одна з самих довгих вулиць Кам’янського змінила свою назву на честь журналіста Віталія Попруги. Символічно, що саме у 2022 році Віталію Олександровичу Попрузі, прізвище якого увійшло до книг пам’яті «Всі дороги, всі незабутні…» (м. Дніпро, 2021р., згадуються найвідоміші журналісти Дніпропетровщини) та у першу книгу «Таланти міста на Дніпрі» (м. Кам’янське, 2022р.), виповнилося б 100 років! Слід відзначити, що тепер у нашому місті з’явилася перша вулиця, назва якої асоціюється із журналістами.

Липень. Світлини війни

«Фехтувальники». Автор Mykola Synelnykov

Гортаючи свою сторінку у Фейсбук натрапив на ряд світлин, які спортивний журналіст та репортажний фотограф Микола Синельников з Кам’янського опублікував у липні минулого року. Розбомблені спортивні споруди надихнули відомого фотомайстра на серію світлин, пов’язаних із руйнуваннями тих міст, де ще нещодавно тривали запеклі спортивні баталії, а не віяло смертю. Дуже швидко нестандартні, як для війни, світлини почали мандрувати світом.

Виставка фотографій «StopWar», включає 40 робіт, що зняті у червні-жовтні 2022 року в різних містах України. Як каже автор «головним завданням було звернути увагу на бойкот та усунення російських та білоруських спортсменів від участі у будь-яких міжнародних спортивних змаганнях під будь-яким прапором. Адже, незважаючи на всі зусилля українських федерацій та звернення Олімпійського комітету, росіяни вільно, наприклад, грають у теніс і приїжджають на комерційні турніри з бодібілдингу».

Знімки із серії публікували на своїх сторінках у соцмережах підрозділи ООН, ЮНІСЕФ, Президент України Володимир Зеленський. Десятки Європейських політиків та сотні новинних ресурсів. Роботи було виставлено на експозиціях у Німеччині, Нідерландах, Португалії, Данії та Польщі. Також ведуться переговори щодо Великобританії. Виявили інтерес до виставок і українські діаспори в Австралії та Канаді.

Слід зазначити, що член Національної спілки журналістів, член Асоціації спортивних фотографів України Микола Синельников з 2022 року співпрацює з міжнародним агентством Reuters, висвітлюючи війну в нашій країні.

Серпень. І друзі, і журналісти, і волонтери

Рації та медикаменти нашим військовим передають Леонід Бройтман (праворуч) та Олег Нагорний

Продовжуючи звітувати про щоденні зусилля профкому профспілки «Металургів» на волонтерському напрямку, досить неочікувано отримав дзвінок від мого старого друга Леоніда Бройтмана. Зазвичай наші спілкування об’єднували дві тематики – шашки та журналістика. У лютому 2022 року до цього переліку приєдналася і війна, бо вона була крізь та навколо. Тим не менш Леонід дзвонив з іншого приводу. Виявилося, що і він волонтерить.

Один з його волонтерських напрямків виявився дуже доречним в той період. Після того як трохи налагодилися питання з постачанням обмундирування для наших Збройних Сил, почалася «ера» цифровізації ЗСУ. То зліва, то справа постійно лунали запити воєнних стосовно рацій. Їх дуже не вистачало на фронті. Тому серія рацій, які завдяки журналістським зв’язкам Леоніда Бройтмана та волонтерській допомозі пані Ольги Сальман з Нью-Йорка (США), яка об’єднала вихідців з Кам’янського, що мешкають у Америці, була для наших хлопців як подих повітря. Окрім рацій ЗСУ також отримали безліч дуже важливих тактичних «дрібничок» та амуніції для військових. Якісні ж берці й натівське обмундирування, турнікети й бандажи, аптечки стандарту НАТО, які тоді можна було привезти лише з Америки, визвали у військових справжній фурор.

На згадку спадає один з епізодів, про який мені розповів мій шеф Олег Нагорний після чергового візиту із «гостинцями» до наших «оборонців неба» з ППО. Один з українських воїнів задав йому несподіване та веселе питаннячко: «А коли приїде Ваш американський дєдушка?» Спочатку було незрозуміло хто мається на увазі. Згодом вияснили, що цей «псевдонім» наш вояка адресував на згадку про візит Леоніда Бройтмана, який разом із нашою волонтерською делегацією ще влітку завітав до цього військового підрозділу. Щира посмішка та добре лице завжди були запорукою довіри до нашого журналіста. Тепер і в нього є позивний – «американський дєдушка».

Вересень. Гроші для ЗСУ та гімн на честь України

2570 9

Віра Попруга. Дворазова чемпіонка Європи 2022 з шашок-100

Шашки. Цей вид спорту незаслужено вважається другорядним і досить простим. У порівнянні, наприклад, із шахами розвиток мислення у шашках технічно є більш швидким. Чому? Тому що в шашки дуже легко розпочати грати майже з першої хвилини гри. А ось у шахи тільки на вивчення ходів фігур потрібно витратити близько року. Тому й недивно, що саме шашки стали дуже зручним засобом, який молодь використала для допомоги нашій армії.

Завдяки впевненим крокам в цьому напрямку юної спортсменки з Києва, чемпіонки світу Валерії Єжовій, яка зуміла зібрати та передати на потреби армії більше ніж 100 тисяч гривен, шашкісти з Кам’янського і почали свій впевнений волонтерський шлях. Юні та талановиті розрядники грали у шашки в парку, збираючи таким чином гроші для ЗСУ. Більш досвідчені, будь що намагалися піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу чемпіонатів світу або Європи, щоб на честь України пролунав наш гімн та було піднято наш прапор! Окремий шлях знайшов і я, несучі проти війни наше українське шашкове слово на відкритті молодіжного чемпіонату світу у Туреччині. Туди мене, українця, вперше в моїй історії запросили в якості головного арбітра.

Допомагала в спортивному напрямку і моя «мала». Не дивлячись на великі перепони, які із-за війни виникли на кордоні із Польщею, не дивлячись на те, що його перетин тривав біля 14 годин і став причиною запізнення на літак в Італію, Віра все ж добралася до чемпіонату Європи з шашок-100, подолавши протягом чотирьох днів єдиний можливий шлях через міста Кам’янське-Львів-Краків-Вроцлав-Венеція-Верона-Тревільйо і нарешті Бергамо. Двічі на честь України лунав наш гімн, тричі представниця Дніпропетровщини піднімалася на п’єдестал пошани.

Жовтень. Залізний «кінь» для ЗСУ та взаємодія із студентами і медиками

Передача автомобіля із «начинкою» хлопцям із ЗСУ

Одним з найзатребуваніших на фронті є автомобіль. Нестача залізних «коней» у розпорядженні підрозділів ЗСУ суттєво обмежує можливості логістики конкретного підрозділу. Тому і в цьому напрямку велася робота. Завдяки міжнародній групі волонтерів нам вдалося організувати передачу чергового автомобіля для одного з підрозділів ЗСУ. Щоб транспорт опинився на фронті, на кожному ланцюзі «руху» авто із-за кордону було подолано декілька важких «перепон». Це і пошук автомобіля, і його придбання, і отримання дозволу та перевезення через кордон, і перегін по Україні, і його підготовка та перефарбування. Безпосередню участь у передачах автівок бере Світова Волонтерська Спілка. Залучалися до передачі авто і волонтери-журналісти. Леонід Бройтман, наприклад, не раз доповнював «начинку» автомобілів для військових, комплектуючі їх допомогою різних організацій з США, Польщі та України. Один з таких автомобілів чорного кольору наші вояки назвали Bat-мобіль.

Тактичні рюкзаки, медичні підсумки й інші медичні речі та 12 теплих спальних мішків

Розширюючи пошук різних організацій, центрів та благодійних фондів, що об’єднують зусилля тйа спрямовують їх на допомогу ЗСУ, вдавалося знаходити нових партнерів і серед медиків, і серед студентів. Так, завдяки українським фармацевтам з компанії Biopharma Plasma, що спеціалізуються на розробці та виробництві інноваційних препаратів з донорської плазми крові людини, а також студентам й педагогам Придніпровського Державного Металургійного Коледжу вдалося допомогти захисникам з підрозділу кам’янської Територіальної оборони ЗСУ, в якому служить чимало мобілізованих металургів. Перші передали тактичні рюкзаки, медичні підсумки й інші медичні речі. Другі організували яскравий ярмарок, на виручені кошти з якого були закуплені 12 теплих спальних мішків. Не обійшлося без журналістів і тут. Леонід Бройтман начинив рюкзаки кровоспинними засобами, теплими речами медикаментами й бандажами. До гарної справи також долучився і ваш покірний слуга. Завдяки профспілці «Металургів», членами якої є наші захисники, до рюкзаків було покладено великі банки спеціальної свинячої тушонки, супи швидкого приготування та інше.

Листопад. Блекаут та зупинка меткомбінату

Черговий генератор для ЗСУ

23 листопада 2022 року Україна вперше зіткнулася з наслідками так званого блекауту. Вимкнене водночас світло майже по всій країні спричинило чимало біди. Великий український металургійний комбінат, що розташований у місті Кам’янське, зупинився. Така ж участь спіткала й інших. По всій Україні почалася масова закупка бензинових генераторів. Тепер вони були потрібні не тільки військовим, але й мешканцям тилу.

Везли ці генератори звідусіль. На власні очі бачив, як з одного із автобусів, що прибув з Польщі, ледь витягнули величезну коробку. Легко було впізнати, що то за коробка. На ній збоку «красувався» надрукований генератор.

Закуповувати генератори для військових тепер стало в рази важче. Першою країною, в якій зникли генератори, стала Польща. Тому якісно виконувати «енергетичні» обов’язки на передовій цього разу був «призваний» інверторний бензиновий генератор, що прибув з Німеччини. Його було перефарбовано та відправлено на передову для наших бійців з аеророзвідки Кам'янського батальйону ТРО.

Грудень. Допомога людям та волонтерське визнання

Завантажуємо, розвантажуємо…

Гуманітарка. Це нове слово безапеляційно та щільно увійшло до лексикону українця. Її видають у церквах, благодійних фондах, різноманітних волонтерських організаціях. Досить часто та банально потрібні сильні чоловічі руки. Хоча скільки разів бачив, як і наші дівчата вклинювалися у розвантаження чергового гуманітарного вантажу. Звісно долучалися до подібних подій і металурги. Координацію «богатирів» і зараз часто виконує профспілка «Металургів». Багато разів розвантажувати доводилося як невеличкі вантажі з хлібом, так і 22-тонні вантажівки.

Подяки та медаль за волонтерство, гідність та патріотизм

Під кінець року сталася значна волонтерська подія, «винуватцем» якої став наш друг та лідер. 29 грудня 2022 року підписано наказ, згідно якого Олег Нагорний удостоївся медалі «За гідність та патріотизм». На публікацію цієї новини він довго не давав згоду, вважаючи, що справжні волонтери не хизуються подібними нагородами. Але керуючись тим, що ця медаль є уособленням роботи, яка із початку війни велася на нашому клаптику великого волонтерського руку України, мені все ж вдалося його вмовити. Цікавим є той факт, що ніхто з нас не готувався до такої події. Ми так і не знайшли, хто ж готував подання. Але на початку 2023 року, після смс-звістки від «Нової пошти», ми дізналися, що ця медаль прибула до Кам’янського. Правильним шляхом крокуємо. Проїхали та йдемо далі…

Січень. 77-ма, 78-ма... 89-та, 90-та посилки з Польщі
або термобілизна для ЗСУ

Разом із журналістами до перемоги

Завдяки журналістам для військових України вдалося закупити 160 комплектів дуже якісної та дорогої термобілизни. Ініціатором онлайн-аукціону Allegro під назвою Autorzy Bohaterom («Автори героям»), на якому на продаж були виставлені книги польських, українських і навіть кам’янських авторів, став наш надійний міжнародний партнер та друг – fundacja Stratpoints. Кожен із виставлених творів супроводжувався сертифікатом автентичності від Stratpoints або авторським підписом. Це дозволило розглядати книгу як предмет колекціонування.

Одним з перших відгукнувся почесний громадянин міста Кам’янське, автор багатьох книг, відомий меценат, волонтер, поціновувач історії та колекціонер Олег Мороз. Для аукціону він передав 10 екземплярів унікального твору під назвою «Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська» за спільним авторством Олександра Слоневського та Олега Мороза. Кожен екземпляр цієї книги підписав особисто Олег Мороз.

Книжну естафету підхопили і наші місцеві журналісти та Центральна міська бібліотека ім. Т.Г. Шевченко (м.Кам’янське). До міжнародної волонтерської ініціативи також долучилися очільник місцевого осередку Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України Леонід Бройтман та заступник директора Центральної міської бібліотеки Тетяна Герасюта, які передали на аукціон творіння сучасних українських письменників.

Одним з творів, до написання якого долучилася велика кількість журналістів, стала книга «Життя, обірвані війною». В ній зібрано 48 документальних нарисів-історій про полеглих у 2014-2017 роках українських солдат, які є вихідцями з Дніпродзержинська-Кам’янського. Життя всіх героїв книги обірвалося під час боротьби за незалежність України.

У підсумку, допомога небайдужих письменників та журналістів протягом трьох тижнів була «матеріалізована» у 13-ть великих посилок з термобілизною. У розпорядження Світової Волонтерської Спілки поступили комплекти майже із всіма можливими розмірами. Отримали цю термобілизну і металурги нашого металургійного підприємства ДМК (нині – КАМЕТСТАЛЬ), які знаходяться в лавах ЗСУ.

Лютий. Найбільший інтернаціональний ленд-ліз для ЗСУ
від коаліції волонтерів України, Німеччини, Польщі, США…

Участь взяли понад 30 волонтерів, міжнародних й всеукраїнських організацій та фондів

Якщо б рік назад мені сказали, що буду спостерігати та приймати участь у коаліційній діяльності великої кількості міжнародних та українських волонтерів, я б, звісно, не повірив. Але у лютому 2023 року в Кам’янському відбулася, мабуть, найгучніша волонтерська подія. Вона підсумувала річну діяльність нашого волонтерського хабу. Вперше від початку війни у Кам’янському вдалося акумулювати та одночасно передати на потреби ЗСУ допомогу від майже 30 незалежних волонтерів, міжнародних й всеукраїнських організацій та фондів. Приємно, що така подія сталася при безпосередній участі журналістів.

8 лютого 2023 року Світовій Волонтерській Спілці, яка продовжує функціонувати на базі профспілки «Металургів» містоутворюючого металургійного підприємства, разом із відомим громадським діячем та журналістом Леонідом Бройтманом вдалося сформувати та передати потужнішу партію гуманітарного вантажу. У великий перелік найменувань увійшли військове обмундирування та амуніція, продукти харчування, засоби гігієни, коштовні, рідкісні медикаменти й медичні засоби та багато, багато іншого. Допомогу отримав добровольчий підрозділ ЗСУ, який на передовій захищає Україну в одному з найгарячіших місць Південно-Східного напрямку фронту.

Зі сторінки Фейсбуку Нагорного. «Дуже приємно було бачити як засяяли очі українських захисників, коли вони отримали наш масштабний гуманітарний вантаж, зібраний небайдужими людьми з усього світу. Ці люди мають скромну назву – волонтери!»

P.S.

Серед українських волонтерів ніхто не міряється кількістю наданої допомоги, бо це не спорт і це точно не важливо. Ці люди просто виконують свій громадянський обов’язок, вибудовуючи по крупинці загальну велику перемогу нашого народу. Запорукою перемоги є їхнє відчуття необхідності та єдності. Значна кількість мешканців нашого промислового містечка, серед яких є багато друзів і, навіть, непримирених опонентів, вірять у досягнення ВЕЛИКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МЕТИ. Я дійсно горджуся тим, що наші патріотичні та духовні, культурні та спортивні, журналістські та будь-які інші волонтерські потуги приносять користь Збройним Силам України. Задля цього варто жити, бо живемо ми задля нашої рідної України!

Віталій Попруга, молодший. 24 лютого 2023 року