Оператор дільниці МБЛЗ конвертерного цеху, член профспілки «Металургів» ДМК Руслан Шерстюк за високі досягнення у праці напередодні Дня металурга 2018 був удостоєний звання «Кращий за професією». Стати металургом Руслану, як то кажуть, на роду було написано – на Дніпровському меткомбінаті (тоді заводі) працювали обидва його діда.

– Правда, де і ким працювали мої дідусі, Григорій Шерстюк і Анатолій Горб, я точно не знаю, оскільки був тоді ще занадто малий, – каже працівник МБЛЗ. – Але що на заводі – це точно. А ось батько, Віктор Григорович, багато років працював в ЦРМП вогнетривником, мама, Ольга Анатоліївна – на аглофабриці. Обидва вже на заслуженому відпочинку, а дядько по батькові досі працює. Ми ж з братом Романом працюємо не тільки на одній дільниці, а ще й на одній машині, тільки він нагорі – розливальником, а я внизу – оператором газорізки.

Однак, перш ніж продовжити династію, Руслан отримав вищу технічну освіту в ДДТУ, де вибрав спеціальність «Технологія зварювального виробництва». У 2004 році молодим фахівцем прийшов на комбінат, де у відділі кадрів йому запропонували роботу зварювальника в цеху металоконструкцій. Але хлопець несподівано вирішив спробувати себе в прокатному виробництві. У рейкобалкового цеху. Почавши з роботи прибиральника металовідходів, вступив на курси операторів стану, після чого працював і за цією спеціальністю, і вальцувальником, потім перевівся на блюмінг, де і працював аж до самого його закриття. А в 2010 році, коли з'явилася можливість перейти в конвертерний цех, на дільницю МБЛЗ, скористався нею.

– Мене завжди тягнуло до чогось нового, така вже в мене неспокійна натура, і я ще в 2008 році хотів перейти на нову МБЛЗ №1, але тоді мене не відпустили, – каже Руслан. – А в 2010-му, коли готувалася до здачі в експлуатацію реконструйована МБЛЗ №3, якраз заздалегідь набирали туди працівників, і я вже свій шанс не упустив.

Як згадує Р.Шерстюк, вчитися працювати на новітньому обладнанні тоді доводилося всім разом, методом проб і помилок, тому що практичного досвіду як такого ні у кого не було. Руслана, як новачка, закріпили за більш знаючим Анатолієм Масленніковим. Освоювалися, як то кажуть, «набивали гулі», але було цікаво. Сьогодні, через вісім років, і то часом трапляються неполадки. А тоді... Пізніше, коли вже піднабрався досвіду, доводилося не раз підміняти і операторів «верхнього» поста управління. А це робота, що вимагає великої уваги і концентрації. Ось так і вийшло, що Руслан Шерстюк, сам того не очікуючи, став «металургом широкого профілю», вивчивши зсередини і прокатний, і сталерозливний процес. Зараз він вже і сам навчає молодь. Правда, ця наука далеко не всім дається.

– Металург – це робота для сильних і тілом, і духом, – каже Руслан Шерстюк. – Мені особисто дуже допомогла спортивна підготовка – в юності займався важкою атлетикою. Та й зараз іноді в вихідний ходжу в спортзал. А ще все залежить від колективу. У нас підібралася дуже хороша команда на чолі з майстром Анатолієм Біленко. Для мене бригада – це як друга сім'я.

Незважаючи на зайнятість і нелегку працю (треба і батькам допомогти), Руслан намагається більше уваги приділяти дітям – 15-річному Андрію і шестирічній Софійці. Чи продовжиться династія в четвертому поколінні – питання складне. Як то кажуть, поживемо – побачимо.

Джерело: газета «ДМК», кореспондент С.Луньова