На початку майбутнього року виповниться чверть століття з тих пір, як розливник сталі Валерій Юрінов, член профспілки «Металургів», трудиться на дільниці МБЛЗ конвертерного цеху.
– Я прийшов на дільницю машин безперервного розливання сталі конвертерного цеху ще до його офіційного пуску, – розповідає Валерій Олександрович. – Починав в 1991 році в мартенівському цеху №3, теж розливником, до цього працював в ЦПС. У січні 1993 року всю молодь з мартена-3 запросили на роботу на нову, сучасну дільницю МБЛЗ. Два тижні нас навчали на комбінаті «Азовсталь» в Маріуполі. Там нас розподілили по бригадам, але чи багато чого навчишся за такий термін? Вчилися вже на місці, методом проб і помилок. Хоча помилок при роботі на такому складному і сучасному агрегаті бути не повинно. Тут ти завжди відчуваєш підтримку товариша, ловиш на льоту пораду наставника – саме так працювала і працює професійна команда нашої дільниці. У січні 2011 року мені, що вже має непоганий досвід, довелося брати участь у пуску реконструйованої «з нуля» МБЛЗ №3, на якій зараз і працюю.
Професія розливальника – з тих, якої не вчать ні в училищах, ні в технікумі. Її осягають на практиці. Ієрархія така: старший майстер, майстер, бригадир і розливник. В даний час я працюю бригадиром. У розливанні бере участь всього дев'ять чоловік: по одному на кожен струмок, двоє так званих «верхових» і плюс бригадир – десятий. Необхідно грамотно регулювати швидкість розливання, від цього залежить якість литої заготовки. Ми отримуємо сталь-ківш з конвертерного цеху, відкриваємо і переливаємо метал в промковш, звідки він потрапляє в кристалізатор і розподіляється на сім струмків розливання. За часом процес розливання займає 60-70 хвилин. На посту управління оператор контролює весь процес, а ми, розливники, відповідаємо безпосередньо за хід розливання. Тут головне – зібраність, увага і вправність, тому що робота з розплавленим металом недбалості не прощає. З боку це виглядає красиво, але насправді наша професія – для людей небоязкого десятка. В нашій команді саме місце тим, хто не на словах, а на ділі розуміє, що таке відповідальність, справжня чоловіча дружба і взаємовиручка, а ще дійсно хоче реалізувати себе як професіонал, не позбавлений творчої жилки.
– Валерію Олександровичу, а у вашій родині ще хтось пов'язаний з металургією?
– Так, разом зі мною працює мій зять, Сергій Шибко, теж розливником, я його навчаю. Молодший мій син, до речі, навчається у вищому професійному училищі на токаря і, цілком можливо, в майбутньому поповнить династію металургів.
Світлана Луньова, кореспондент прес-центру ДМК
Джерело: dmkd.dp.ua