Вже не перший рік на традиційних оглядах художньої самодіяльності він підкорює всіх своїм чудовим голосом і прекрасним, майже професійним виконанням українських пісень. Захотілося ближче познайомитися з цим талановитим вокалістом.

На комбінаті Руслан Іванович Бондар з 2010 року, в даний час працює бригадиром рудного двору в агломераційному цеху. Як виявилося, в минулому він дійсно професійний співак і музикант, за плечима якого – вища музична освіта. Руслан виріс в родині педагогів: мати – вчителька, батько – директор школи. Музична обдарованість, як він сам вважає, передалася йому у спадок від діда по матері, який був музикантом-самоучкою, прекрасно грав на баяні. Пройшов всю війну, гармонь з рук і на фронті не випускав. У дитинстві хлопчик вчився грі на фортепіано, виконував соло в шкільному хорі, грав і в духовому оркестрі. При цьому ще й спортом захоплювався.

– Великий вплив на мене справив мій учитель музики Петро Миколайович Клименко, це було ще в Підгородньому, – згадує Руслан Іванович. – Він перший звернув увагу на мій слух і голос, сказавши, що мені треба серйозно займатися вокалом. За його порадою я і вступив до Дніпропетровського училища культури, на диригентсько-хорове відділення. Потім закінчив Київський університет культури і мистецтв.

Ще навчаючись в училищі, Руслан почав працювати в школі. В цілому десять років викладав, правда, не музику, а... фізкультуру. Тоді-то йому і стали в нагоді спортивна підготовка. Пізніше, в лихі 90-ті роки, мимоволі довелося змінити професію – треба було годувати сім'ю, а на вчительську зарплату це було складно. В кінцевому підсумку життєва дорога привела Р.І.Бондаря на металургійний комбінат.

– Спочатку працював за договором, а потім колишній начальник ЦПШ Валерій Іванович Діулін запропонував мені перейти в штат. Ось вже сім років, як влився в дружній колектив металургів, – каже мій співрозмовник. – Весь цей час я не розлучався з музикою. Адже вона з самого дитинства стала частиною мого життя. Самостійно освоїв гітару, всі духові інструменти. Мене не раз запрошували грати в ансамблі, але катастрофічно не вистачає часу. Зате з великим задоволенням приймаю участь в концертах з нагоди знаменних дат. Дуже люблю українську пісню. Та й взагалі, мені подобається дарувати людям радість. Музика робить людей добрішими, краще.

І вся родина Руслана Івановича – теж творча. Дружина – в минулому музикант, а дві їхні доньки-близнючки, Ліза і Настя, з чотирирічного віку займаються в народному цирковому колективі «Арена сміливих» КСЦ «Дніпровець», віртуозно жонглюють булавами. Без їхньої участі не обходиться жоден концерт чи новорічна вистава. Дівчата неодноразово перемагали в різних конкурсах і фестивалях, за що їм навіть було надано право безкоштовно навчатися в Київській академії циркового та естрадного мистецтва. До речі, зараз вони готуються взяти участь в традиційному фестивалі циркового мистецтва «Яскрава арена» (8-9 грудня) в Дніпрі. Хочеться побажати Лізі і Насті, щоб всі їхні мрії збулися, а їхньому батькові – частіше радувати слухачів своїм чудовим талантом.

Світлана Луньова, кореспондент прес-центру ДМК

Джерело: dmkd.dp.ua