Сумлінна трудівниця, цікавий співрозмовник, активна спортсменка, чарівна жінка... Мова йде про Наталю Шеремет, члена профспілки «Металургів», контролера ВТК управління якості продукції, яку було відзначено в честь 129-ї річниці з дня заснування комбінату Почесною грамотою Дніпропетровської обласної ради.

Як і багато дівчат, юна Наташа з дитинства мріяла про професію лікаря (її мама працювала медсестрою), але, на жаль, спроба вступити до медичного виявилася невдалою. Сусід по сходовому майданчику, працівник ДМК, посприяв, щоб вчорашню школярку взяли на роботу на машинно-рахункову станцію. Через рік Наташа все ж поступила, але вже в технічний університет, стала інженером-теплотехніком. У серпні 1992 року молодим фахівцем приступила до роботи в ВТК, на рейкобалковій дільниці. З тих пір пролетіло понад чверть століття. Сьогодні Наталія Вікторівна – вже ветеран праці комбінату. Хоча саме поняття – «ветеран» – абсолютно не сполучається з виглядом цієї молодої привабливої жінки.

– Коли я прийшла в рейкобалковий, майстром дільниці був Петро Михайлович Поляков, – згадує Наталя. – Буквально на другий рік моєї роботи він запропонував мені посаду старшого контролера. Я відмовилася, просто не бачила себе в цій ролі. Не вважала себе лідером, та й досвіду було ще замало. Свідомість, що я можу чомусь навчити інших, прийшло набагато пізніше. А взагалі мені моя робота дуже подобається, та й люди у нас чудові. Свій колектив ні на що не проміняю, хоча доводилося працювати і на інших дільницях, але рейкобалковий – все одно найрідніший. Вірніше, зараз ця дільниця відвантаження безперервнолитої заготовки прокатного цеху.

Сьогодні Наталія Шеремет – бригадир, підміняє майстрів на час їх відсутності. Хоча вона сама і не вважає себе лідером, але навіть просте спілкування з цією чарівною жінкою буквально заряджає і заражає позитивом, оптимістичним ставленням до життя.

– На моє глибоке переконання, звичка вести активний спосіб життя закладається з дитинства, – каже моя співрозмовниця. – Наприклад, мене батьки відвели одночасно в перший клас і до Палацу культури металургів. Півжиття я танцювала в заслуженому ансамблі народного танцю України «Дніпро». Завдяки моїм рідним можливість танцювати у мене була, навіть коли я вийшла заміж і стала мамою, примудрялася брати участь і виступати на концертах.

Хочу сказати від чистого серця: величезне дякую комбінату, що в нинішніх складних умовах він дає працівникам підприємства таку величезну віддушину, як можливість безкоштовно займатися спортом, танцями, творчістю, – говорить Наталя. – Адже зараз найпростіший абонемент в спортивний або тренажерний зал, заняття в будь-якій секції коштують грошей, які дуже складно викроїти із сімейного бюджету. А що значить для людини, тим більше, ветерана, безкоштовне відвідування басейну? Це і задоволення, і здоров'я, і спілкування.

Зберігши завидну фізичну форму (завдяки багаторічним занять танцями), Наталя в своєму, скажімо так, «бальзаківському» віці захопилася спортом, в минулому році успішно виступала за свій підрозділ в змаганнях в залік спартакіади ДМК, про що розповідає з великим натхненням:

– Рано чи пізно діти виростають, залишають батьківське гніздо, і тоді у жінки залишається більше часу для себе. То чому не заповнити його корисним для здоров'я заняттям? Коли мої подруги-ровесниці починають стогнати і скаржитися на вік, на брак часу або, мовляв, «наш час вже пішов», я їм відповідаю: час завжди один той самий. Важливо ваше ставлення до нього і до себе. Якщо ви скажете собі: «Я це зможу!» – то у вас неодмінно все вийде. Образно кажучи, як ви яхту назвете, так вона і попливе. Це мій девіз по життю. І я щаслива.

За матеріалами прес-центру ДМК