В цьому році виповнюється тридцять п'ять років, як член профспілки «Металургів» ДМК Андрій Чалий працює на Дніпровському меткомбінаті. Напередодні Дня металурга, 14 липня, йому присвоєно почесне звання «Кращий за професією».

Андрій Чалий, володар звання «Кращий за професією»:

– Про те, що колись вибрав професію токаря, ні краплі не шкодую, інакше б давно змінив її. Шкода, що зараз молодь неохоче йде на цю спеціальність. Адже хорошим токарем може стати далеко не кожен, а професія ця сьогодні дуже затребувана.

Уродженець маленького села в Луганській області вибрав професію токаря ще 15-річним підлітком. Закінчивши восьмирічку, хлопчина поїхав вступати в профтехучилище, що знаходилося в обласному центрі.

– Поїхав я в Луганськ швидше за компанію зі старшою сестрою, вона після десятирічки вступила в теж саме училище на кранівщицю, а я – на токаря, – згадує Андрій Федорович. – Хотілося скоріше стати самостійним. А коли навчання закінчилося, до нас в училище приїхали представники металургійного заводу з Дніпродзержинська (нині – Кам’янське) і відібрали з випускників десять токарів: п'ять чоловік з нашої групи, і п'ять – з іншої. Місто мені відразу сподобалося – гарне, зелене, на березі широкого Дніпра. А що димів багато, так і в Луганську цого було не менше. Тоді на це особливої ​​уваги не звертали. Визначили мене в новий, тоді щойно збудований ЦРМО №2, поселили в гуртожиток на вулиці Волкова.

Новачка радо зустріли в цеху, закріпили за ним наставника. Андрій Чалий з теплотою згадує досвідченого станочника Михайла Дмитровича (прізвище, на жаль, з роками забув), який терпляче передавав йому свої знання і досвід. Рік відпрацював – прийшла повістка в армію. Відслуживши два роки в Підмосков'ї, вчорашній воїн повернувся в своє село, на Луганщину. Почав було підшукувати роботу на батьківщині, але при цьому відчував, що його нестримно тягне в місто на Дніпрі, де за короткий час він встиг і друзів придбати, і до колективу душею прикипіти, і професію свою по-справжньому полюбити.

В кінцевому підсумку Андрій Чалий повернувся на Дніпровський меткомбінат, в ЦРМО №2, де і відпрацював без малого 30 років, поки в 2013 році не був організований ремонтно-сервісний центр. За минулі з тих пір десятиліття він вже сам в якості наставника навчив сотні молодих робітників. Має вищий, шостий розряд.

– Вибираючи цю важливу і потрібну професію, потрібно мати технічний склад розуму, точний окомір, просторове мислення, відмінний зір, добре розвинену дрібну моторику. Необхідні й такі якості, як фізична витривалість, акуратність, організованість. Ну і, звичайно, не обійтися без знання властивостей металу, суворого дотримання техніки безпеки, адже станок має обертові деталі. За словами Андрія Федоровича, обладнання, на якому працюють сьогодні станочники, хоч і не нове, але при гарному догляді може служити ще довгі роки.

Кам'янське (раніше – Дніпродзержинськ) стало другою батьківщиною для А.Чалого ще й тому, що тут він зустрів свою другу половинку, дружину Тетяну. Їхня донька Анна пішла по стопах батька, після закінчення металургійного коледжу отримала вищу освіту і тепер працює в цеху випробувань комбінату. На ДМК, в прокатному цеху, працює і зять, Андрій Петров. Так що, цілком можливо, в майбутньому на комбінаті з'явиться ще одна династія...

Джерело: газета "ДМК", кореспондент С.Луньова